Nich Yaka Misyachna

Ніч яка місячна, зоряна, ясная.
Видно, хоч голки збирай.
Вийди, коханая, працею зморена, хоч на хвилиночку в гай.

Сядемо вкупочці тут під калиною — і над панами я пан!
Глянь, моя рибонько,— срібною хвилею стелеться полем туман.

Гай чарівний, ніби променем всипаний, Чи загадався, чи спить?
Он на стрункій та високій осичині
Листя пестливо тремтить;

Небо незміряне, всипане зорями,— що то за Божа краса!
Перлами ясними, ген під тополями грає краплиста роса.
Ти не лякайся-но, що свої ніженьки
Вмочиш в холодну росу: Я тебе, вірная, аж до хатиноньки
Сам на руках однесу.

Ти не лякайся, що змерзнеш лебідонько.
Тепло — ні вітру, ні хмар.
Я пригорну тебе до свого серденька, а воно палке, як жар.

Ти не лякайся, що можуть підслухати, тиху розмову твою.
Нічка поклала всіх, соном окутала, — ані шелесне в гаю.

Сплять вороги твої, знуджені працею,— нас не сполоха їх сміх.
Чи ж нам, окраденим долею нашею, й хвиля кохання за гріх.